Name: Anastasiia Pokhylchenko
Age: 21
Country: Ukraine
Address To You
We drove ourselves in such a position, they themselves began to lose what they did not try to save. Another couple of years, and we will see the smog from the mountains, and in the summer we can swim in the warm waters of the ocean garbage. With such successes we will have a new, plastic continent. France has already been picked up by size.
Straight-line? Without smoothing sharp edges? Somewhat skeptical? Perhaps. But to hide the ecological situation on this small planet is equivalent to feeding empty promises: eloquence is a lot, but on the case - the emotion of "tears".
Now about 70% of those who have read to this place (you are good!) will notice what to say I do, but my name is not mentioned in the chronicles of ecological achievements in any way. And you will be right. Not in my power to rush into global problems, if there is much more under their noses. I grew up in a small village, and here, despite the lack of millions of hectares of area, there are problems that may seem colossal for villagers. We have always taken care of the well-being of our dwelling and were good neighbors for one another, and there is fear in the soul because sooner or later all our efforts to build our home can be in vain.
I will not scream that it is necessary somehow to turn back to the natural resources their pristine force. I still lack communication with representatives of local self-government. I will not write that alone saved the forest, caught garbage in the local rivers. This is not my story. We started anew, going a little step towards cleaner air and soil. We decided to start with ourselves.
My family and I almost refused to use plastic, pupils and school staff and kindergarten sort garbage, regular cleaning of natural plantings of trees, cleaned banks of the Kodima River. And that's all we can offer you. We try to preserve what our grandfathers, great-grandfathers and Mother Nature have given us.
So why do I write this at all?
Not only to be able to attend a summit, where more influential people will be able to discuss and solve global problems. I just wanted everyone to know that not only crowded organizations are able to do something for this little blue planet. Somewhere in the south of Ukraine, in a small community with the support of the administration and one another, people are also struggling for good. And the time will come when our common home will be able to breathe in full breasts.
******************
I will not assure you that I am interested in ecology from the diaper. I'm only 21 years old, and the only thing I could "help" is sign a few petitions on the conservation of animal rights, read posts in the Instagram on contamination of the oceans and distribute them on the Internet. I admit that on this my "feats" ended. But it is the videos of the poor turtles, whales and polar bears who died from water poisoning with oil and banal plastic straws for drinks cut down my heart. It was an impetus to wake up, to reject all thoughts such as "after me - though the flood" and to think about the environment in which my children will live.
As I said before, I'm not Robin Hood. I do not take anything from the rich and I do not give it to nature. But I hope that courage and strength will increase, we will act more lively. And it is good that already there are people who live in such a thing as saving the life of the planet. I hope that soon such people will become more and maybe my help will also be needed.
Written with love to the mother of each of us ...
ЗВЕРНЕННЯ
Ми самі загнали себе в таке становище, самі почали губити те, що не старалися вберегти. Ще пара років, і всі ми із висоти гір будемо бачити смог, а влітку купатися в теплих водах океанічного сміття. Такими успіхами у нас з’явиться новий, пластиковий материк. Францію по розмірам вже підібрали.
Прямолінійно? Без згладжування гострих кутів? Дещо скептично? Можливо. Але приховувати екологічну ситуацію на цій маленькій планеті рівносильно годуванню порожніми обіцянками: красномовності багато, а на справі - емоція “сльози”.
Зараз десь 70% тих, хто дочитав до цього місця (ви молодці!) зауважить, що говорити я таж мастак, проте моє ім’я жодними чином не згадувалося в хроніках екологічних звершень. І ви будете праві. Не в моїх силах кидатися на глобальні проблеми, якщо під носом їх набагато більше. Я виросла в невеликому селищі, і тут, не зважаючи на відсутність мільйонів гектар площі, є свої проблеми, які для селищних жителів можуть здаватися колосальними. Ми завжди дбали про благополуччя своєї оселі та були добрими сусідами один для одного, і в душі виникає страх через те, що рано чи пізно всі наші зусилля для побудови свого дому можуть бути марними.
Я не кричатиму на весь голос, що треба якось повертати природнім багатствам їх первозданну силу. Мені поки вистачає того, що спілкування із представниками місцевого самоврядування дає свої плоди. Я не писатиму, що самотужки рятувала ліс, виловлювала сміття в місцевих річках. Це не моя історія. Ми почали спочатку, маленькими кроками йдучи в напрямку чистішого повітря та грунту. Ми вирішили починати з себе.
Я і моя сім’я майже відмовилися від використання пластику, учні та працівники школи і дитячого садочку сортують сміття, проводиться регулярне очищення природніх насаджень дерев, очищаються береги річки Кодима. І це все, що ми можемо вам запропонувати. Ми стараємося зберегти те, що нам передали діди, прадіди та матінка Природа.
Так чому я взагалі це пишу?
Не лише для того, щоб мати змогу брати участь у саміті, на якому більш впливові люди зможуть обговорити і вирішити глобальніші проблеми. Просто хотілося, щоб всі ви знали, що не лише багатолюдні організації здатні щось зробити для цієї маленької блакитної планети. Десь на півдні України, в невеликій громаді за підтримки адміністрації та один одного люди теж стараються на благо. І настане час, коли наш спільний дім зможе дихати на повні груди.
******************
Я не стану вас запевняти, що з пелюшок цікавлюся екологією. Мені лише 21 рік, і єдине, чим я могла “допомогти”, це підписати декілька петицій про збереження прав тварин, читати пости в Інстаграмі щодо забруднення Світового океану та поширювати їх в Інтернеті. Зізнаюся, що на цьому мої “подвиги” закінчилися. Але саме відео про бідних черепах, китів та полярних ведмедів, які гинули від отруєння води нафтою та банальних пластикових соломинок для напоїв різали мені по серцю. Це стало поштовхом для того, щоб прокинутися, відкинути всі думки типу “після мене - хоч потоп” і задуматися про те, в якому середовищі житимуть мої діти.
Як і було сказано раніше, я не Робін Гуд. Я нічого не відбираю у багатих і не віддаю це природі. Але сподіваюсь, що хоробрості і сили стане більше, ми будемо діяти жвавіше. І добре, що вже зараз є люди, які живуть такою справою, як порятунок життя планети. Маю надію, що скоро таких осіб стане більше, і можливо моя допомога також знадобиться.
Написано з любов’ю до рідної матері кожного з нас...